Коли почуття - то відкриті
Усім перехожим дроти,
Оголені з дикої втоми
Чорнющі палаючі змії,
Коли ними кожної миті
Шугають думки-павуки
І тягнуть в глибокі комори
Подалі ввід світла надії,
Підійде хтось, ніби знайомий,
Десь в іншому вимірі бачений,
І встромить у кодло долоні.
Я крикну сполохано: "Кат!"
І буде пекти у скронях
Мій мозок, уже ніби страчений,
Конаючи у безодні,
Прокльон сколихне вуста.
А ранком знайомий покаже
Дротами обпечені руки
І скаже: "Пробач мені, друже,
Тебе лікував, як міг".
Слова мої подив зв'яже:
Як швидко скінчилися муки!
А пам'ять затягне вузол
І спати піде у барліг.