not all those who wander are lost
Легенди та міфи РСКВ
Легенда IV, про Ясямару, лікаря-шкідника
Сказитель: Лана Tadanori
Редактор сказителя: мудрое Медея-сан
Фэнвигвам сказителя: Нарухрень
Персонажи: и так ясно
Рейтинг легенды: с 14 лет
Отказ сказителя: Суна и все в ней происходящее принадлежит косоглазому Кишимото-сенсею.
А цитаты тов. Сталина принадлежат тов. Сталину и газете «Правда», но на них авторское право за давностью лет все равно не распространяется.
Посвящается: 55 годовщине со дня кончины Вождя народов
Примечание: автору не смешно.
Переклад з російської: Пося-сан
читать дальшеПочепіть свої вуха на гвіздок уваги, о мої шановні слухачі, бо сьогодні я розповім вам історію, яку повинні ви запам’ятати краще за ім’я своєї дружини. Бо відомо вам, що герої соцпраці нашого прихованого колгоспу потрапляють до реанімації не після трудового змагання з конохськими ковбоями або рибалками-туманниками, а після того, як в подружньому ліжку, вирішуючи демографічні проблеми згідно з Указом №722 Сільради, плутають імена законної дружини своєї та своєї ж коханки.
Одного разу, в чорний для нашого прихованого колгоспу ім. Сююкаку день, органи державної безпеки не розкрили вчасно шкідницької терористичної організації в колгоспному медпункті, оскільки саме в той час серед радянських керівників пройша епідемія неуважності та втрати пильності.
Деякі люди роблять висновок, що тепер вже знята небезпека шкідництв, диверсій, шпигунства. Але так гадати і розмірковувати можуть лише праві опортуністи, люди, що стоять на антимарксиській точці зору «згасання» класової боротьби. Вони не розуміють, або не не бажають зрозуміти, що наші успіхи ведуть не до згасання, а до загострення боротьби, що чим успішніше буде наш рух уперед, тим гостріша буде боротьба ворогів народу. Ми не повинні забувати про підступність та злість ворогів, що оточують нашу Радянську Вітчизну взагалі та прихований колгосп зокрема. І не повинні ми забувати про слабку та схильну до гріха людську пироду, що потурає їм.
І ось, коли над нашою малою соціалістичною вітчизною згустилися грізні хмари самуму світового імперіалізму, юні натуралісти прихованого колгоспу ім. Сююкаку, чия мудрість затьмарює сузір’я П’яного Волопаса, за яким передовики виробництва, що загуляли, знаходять шлях від рюмочної до хати, створили зброю нового покоління.
Зброю цю було вмонтовано у комсомолку Каруру, а шановний голова Четвертий Кадзегаке, що брав участь у процесі монтажу, як порядний комуніст змушений був одружитися з нею, щоб своєю поведінкою не подавати приклад морального розкладання в нашому прихованому колгоспі.
Але громадянка Карура в критичну мить не виправдала покладеної на неї довіри. Не погоджуючись жертвувати своїм малоцінним організмом в ім’я прогресу та підвищення обороноспроможності рідного колгоспу, вона вимагала припинити експеримент. Але потреби колективу важливіші за бажання індивідуму, а вважати інакше є ліберальна єресь, неприпустима в суспільстві, що будує комунізм.
Експеримент пройшов успішно, а Карура смертю спокутала малодушність, негідну дружини голови колгоспу. Так народився наш любий голова товариш П’ятий Кадзегаке, хай буде він живий, неушкоджений, здоровий!
Немовля було віддане на піклування дядькові з боку матері, ветеринарові-єнотовіду Ясямару, бо голові, що був зайнятий побудовою героїв соцпраці та комунізму в одному окремо взятому колгоспі, було ніколи.
Але під маскою молодого фахівця ховався підлий шпигун та вбивця, що виявився давнім агентом конохської та аменської розвідок. Прагнучи підірвати обороноспроможність нашого колгоспу, він шляхом шкідницького виховання прищепив юному Гаарі безліч шкідливих звичок та комплексів, з яких едипів був самим невинним. Більше того, презирний шкідник навмисне викликав у єнота нетравлення, від чого дитина, доручена його турботі, страждала ще більше. І вершиною антигуманності ветеринара та найгрубішим порушенням клятви Гіпократа були спроби фізичного знищення надії колгоспу на Світле Майбутнє. Мерзенний зрадник Ясямару покидав дитину в самих недозволених для цього місцях, виявляючи злочинну халатність та злий намір, але забутий в пісочниці Гаара незмінно приповзав назад до колгоспу, з раннього дитинства демонструючи завзятість, витримку та добре орієнтування на місцевості. Але підбурюваний світовими залаштунками Ясямару не вгамовувався і, дочекавшись понеділка, коли всі колгоспники від ясельних до голови погано тямлять, привів у дію підступний план знищення Гаари. Підробивши висновки експертів та показники приладів, перекручено розтлумачивши протоколи комісій та акти приймання, а також ведучи розкладаючі розмови про розрядку та скорочення озброєння, ветеринар-шкідник вмовив трохи захворілого голову підписати наказ про утилізацію наймогутнішої зброї нашого прихованого колгоспу.
Але злостивий агент іноземної розвідки прорахувався, недооцінивши геній наших юних натуралістів і можливості зброї нового покоління. Не перевищуючи прийомів необхідної оборони, Гаара знищив мерзенного шпигуна та позбавив колгосп його смороду (Huuga Boss №5).
Населення нашого колгоспу і нівколишніх сіл з гнівом та презирством таврує бандита та його господарів. Нікчемного наймита, що продався за презервативи прихованого ранчо «Коноха», ми розчавимо як огидну гадину. Що ж стосується натхненників таких наймитів-вбивць, вони можуть бути певні, що відплата не забуде і знайде дорогу до них, щоб сказати своє вагоме слово.
Але називате це слово тут не можна, щоб не спровокувати морального розкладу серед тих, кому немає дванадцяти і хто в силу малолітства ще не одержав собі в бригадири героя соцпраці.
Люди! Будьте пильні!
Хау, я все сказав.
Легенда III
Алі-баасама та сорок розбійників.
автор: Лана Tadanori
бета: Альнаира
Фенсарай: нарутень
Отказ: все принадлежит Кишимото-сану, кое-что писателю Успенскому
Благодарность Дарти за подаренную картинко)))
Переклад з російської: Пося-сан. Викладено за пропозицією автора твору.
Чи відомо вам, о мої слухачі, пройняті ідеями комунізму, за якими живе прихований колгосп ім. Сююкаку, що найрадісніший день для наших доблісних передовиків виробництва та героїв соцпраці – це Двадцять Третє Лютого. У цей знаменний день усі вшановують наших колгоспників, стійких у прагненні до світлого комуністичного майбутнього. Але як сказав Соломон Давидович, великий вождь плем’я Сорок-Років-Блукаючих-По-Пустелі-У-Пошуках-Нафти: «І це, нах, минеться». І неминуче після п’янки приходить похмілля, і за радістю слідує зарплатня. І після Двадцять Третього Лютого наступає Восьме Березня.
читать дальшеІ у переддень розплати зібрав мудрий голова Четвертий Кадзегаке своїх вірних героїв соцпраці і повідомив їм жахливу новину: «Премії не буде». І злякалися герої соцпраці і запитали: «Як же нам бути, адже жінки наші чекають подарунків, а грошей немає у нас, бо усі сховки наші ми пропили?» Тяжко зітхнув товариш Четвертий Кадзегаке і сказав: «Бачу, прийдеться як і минулого разу...»
Пішли по своїх справах доблесні герої соцпраці, і чекали їх нові трудові звершення на чорному ринку товарів і послуг, але один з них затримався у будівлі сільради, бо сказав йому мудрий голова: «А вас, Бака-сан, я прошу залишитись».
І витягнув мудрий товариш Четвертий Кадзегаке з-під поли своєї святкової одежі бутиль окоселівки и відпив прямо згорла, знехтувавши чаркою, і закускою, що було прямим порушенням заповідей «Морального кодексу будівника комунізму». І зрозумів тут доблесний Бака-сан, що великою скорботою стиснуте серце його голови і хотів було запитати про причини цього явища, але тут сам товариш Четвертий Кадзегаке розповів про свою біду: «Відомо тобі, товариш Бака, що безмежна до тебе довіра партії, керівництва, та мене особисто. Відомо тобі й те, що я без вагань довірю тобі й своє життя і життя своїх дітей...» Під час цих слів хоробрий герой соцпраці Бака-сан зблід і подумки перехрестився, хоч і був він войовничим комуністом, як того потребували від вірного члена КПКВ. «Але зараз, боюся, і ти не маєш сили мені допомогти». «Немає нічого, що я не зміг би зробити за наказом партії і керівництва, - за статутом відповів Бака-сан. «Тоді як комуніст комуністу розповім я тобі про спіткавшу мене невдачу. Моя теща, Алі-баасама, відома своєю сварливою вдачею і отруююча мою і без того гірку долю, зовсім оскаженіла. Забажала вона вийти заміж, але не за простого колгоспника, а за принца на білому коні...» «Принца? – перепитав Бака-сан. – А це цікаво».
Треба сказати, о любі моєму серцю читачі, що сталася ця біда у розпал антинародних реформ ревізіоніста-даймё, коли не отримував схований колгосп ім. Сююкаку з федерального бюджета засоби на свої потреби. Тому не залишалось у доблісних сююканців іншого виходу, аніж силою добувати те, що належало їм по праву.
І чекали у засідці сорок героїв соцпраці і передовиків виробництва караван, з яким прямувала до свого нареченого заручена ревізіоніста-даймё – принцеса з далекої країни Грільбар. Тяжко було на серці у доблісних колгоспників, адже грубо порушували вони кримінальне законодавство РСКВ за статтями №№135 та 137 КК РСКВ (грабунок і відкрите розкрадання чужого майна із застосуванням загрози заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю), але розуміли, що у побудові комунізму можливі витрати й перегини на місцях. Тому зупиняли вони фури та інший транспорт на каравайний стежках нашої вітчизни та стягали мзду на щастя у розмірі семидесяти відсотків вантажу, або п’ятдесят ваідсотків від вартості товару, бо збути награбоване складніше, аніж розпорядитися готівкою.
І ось з бойовим кличем «Експропріюй експропріаторів»ринулися на караван герої соцпраці і передовики виробництва, замасковані під банди ДАІ, грабуючих на караванних стежках мирних прямохожих та прямоїзжих. І отштрафували вони караванщиків за перевищення швидкості, і погнали верблюдів на штрафзупинку, і опечатали вилучене майно, мотивуючи неправильним оформленням документів. Але чекало доблісних сююканців жорстоке розчарування, тому що не було в тому каравані ні окоселівки ні табуретівки...банального пива – і того не було. Така от трагедія.
Зате в надлишку було товарів широкого вжитку, які суть відрада сердець жіночих і осіб, що до жінок себе зараховують: косметика, що із жаби робить принцесу («Дарунок Цунаде» ТОВ Пустельник з гори Мобоку), дорогоцінні тканини, виткані павуками із долини Чаю, й інші дурниці, про які не пристало знати воїнам. Але їх вірні і прекрасні дружини надовго запам’ятали це свято, бо отримали вони царські подарунки, а не пучки кактусів, як звичайно, та і їх мужні чоловіки в які-те віка приперлися додому тверезими, що само по собі видатне та запам’ятовування гідне.
Але вилучення чужого майна було звичною процедурою, і не тільки заради цього був зупинений караван. Чарівна принцеса далекого та загадкового Грильбара – ось що було метою доблісних колгоспників. Але не знайшли вони принцесу, бо та, страждаючи тягою до пригод на свої другі дев’яносто, втекла ще на кордоні Радянської Соціалістичної Країни Вітру, швидкістю та невловимістю подібна тушканчику лісотундровому, що давно занесений в Червону-Книгу-Про-Смачну-Та-Здорову-Їжу.
І замість прекрасної принцеси Грільбара в розкішний візок марки «Ахура-Вольво» до ревізіоніста-даймё відправилась грізна теща голови Четвертого Кадзегаке, нестерпну вдачу котрої успадкувала її донька та донька її доньки – Темарі-хіме, нині благополучно відіслана до Конохи. Але це зовсім інша історія.
А нечестивий ревізіоніст-даймё одружився з Алі-баасамою, проклинаючи шлюбне агенство «Дарунки Амура», зареєстроване у схованому рибоводогосподарстві Тумана, що в країні Води. Наймити з прихованого ранчо «Коноха» розкрили невинний жарт колгоспників, дотепність котрих поступається лише їх доблесті, але було вже пізно. Бо як і раніше трепетав перед грізною тещею мудрий голова Четвертий Кадзегаке, так і зараз тремтів під каблуком дружини убогий ревізіоніст-даймё, зрадивший народним інтересам.
Так прихований колгосп ім. Сююкаку позбавився нещастя, званого Алі-баасама і помстився нікчемному даймё. Правду кажучи, після цього даймё зненавидів колгосп ще сильніше, але це вже не має ніякого значення...
А про пригоди чарівної принцеси Грільбара і про те, як перетворив її на жабу розпусний пустельник, домагаючись її прихильності, і чим це все скінчилося, я розповім, коли вам виповниться вісімнадцять.
Легенда II
Сказитель: Лана после нового года в опщистве Демоза Tadanori
Редактор сказителя: Альнаира она же Медея Хэллен
Фенквартира: Нарутень
Рейтинг: отсутствует
Жанр: Орочимару его знает
Отказ: все принадлежит Кишимото-сенсею и его Святой Герани, то, что ему не принадлежит, суть собственность российской фантастики в лице товарищей Лукьяненко и М. Успенского
Предупреждения: автор не получал ни заказа, ни денег от политической организации Единая Россия вообще и князя Владимира Верный Путь в часности. А жаль.
Переклад з російської: Пося-сан
читать дальшеРозповідають, о мої люб’язні читачі, що в годину лиха, «Перебудовою» званою, що була результатом антинародної політики ревізіоніста дайме, думали голова прихованого колгоспу Піска ім. Сююкаку разом із сільрадою як утримати виробничі показники на колишньому рівні. І вирішили вони: не лише сююканці, але й усі благонадійні мешканці РСКВ страждають від згубних наслідків помилкової політика дайме. «Рівень злочинності в країні зріс до небес, - сказав голова прихованого колгоспу тов. Четвертий Кадзегаке. – Мирні обивателі витрачаються на охоронні фірми сумнівної репутації, а у нас вже готовий та розкручений бренд. Є попит – буде і пропозиція». Але не сподобались слова голови багатьом народним депутатам. «Це відхилення від генеральної лінії партії!», - обурювалися старі партійці. «Нас задушать податками!», - висловлювали побоювання більш просунуті комсомольці та партійні працівники, чий стаж не перевищував п’яти років. «Генеральна лінія партії звивиста, подібно до удава Каа, - відповів на це мудрий тов. Четвертий Кадзегаке. – А з податками ми що-небудь вигадаємо».
І ось, подолавши бюрократичні перепони, створені владою для дрібного, середнього та великого бізнесу, була зареєстрована охоронна фірма «Шахід», дочірнє підприємство прихованого колгоспу ім. Сююкаку.
Спочатку корумповані чиновники та організована злочинність намагалися примусити незміцніле підприємство сплачувати суми вищі за установлені законом податки і збори, але герої соцпраці, під виглядом піонерів відіслані для розгляду, швидко довели неправомірність таких вимог.
Це лише початок нашої розповіді, о мої терплячі читачі. Розповіді про те, як прихований колгосп ім. Сююкаку відкрив Велику Таємницю, яка незмінно допомогала їм знаходити оптимальне рішення у найскладніших ситуаціях. А сталося це так...
Два передовика виробництва, що майже досягли почесного звання героїв соцпраці, патрулювали територію елітної спілки садівників-любителів «Верблюжа колючка». За рішенням мудрого Четвертого Кадзегаке заради відхилення від налогів – бо не бажали сююканці кров’ю своєю сплачувати безбідне життя антинародної влади і корумпованого чиновництва – вони були законспіровані під піонерів з неповним робочим днем. Знявши потерту уніформу передовиків виробництва, здавши партквитки і пов’язавши червоні краватки, товариши, чиї імена з метою дотримання таємності тут не розголошуються, перетворились на піонерів Бака-куна та Глюк-куна. Отже, Бака-кун та Глюк-кун патрулювали світлі вулиці елітної спілки садівників-любителів «Верблюжа колючка», не нехтуючи, однак, і темними.І хотілося їм у туалет і до одалісок, але, щоб відволіктися від невартих думок, вправляли вони розум на теми злободенної політики. І були їхні промови крамольні та повні антиурядових лозунгів. Але особливий ажіотаж викликала новина про те, що місцевий осередок комуністів-ортодоксів проголосив за свою мету перейменувати елітну спілку садівників-любителів з «Верблюжої колючки» в «Сідницю Даймё». І міркували Бака-кун та Глюк-кун, передовики виробництва, законспіровані під піонерів, що звелить зробити з непокірливими кривава ДеБня у випадку їх затримання: чи зварити у киплячому маслі, чи продати в приховане ранчо Коноха на сексуальні досліди.
Як ні цікава була їхня бесіда, але природа брала своє. І якщо одаліски маярили лише у віддаленій перспективі, то деякі проблеми постали перед двома сююканцями у всій гостроті питання, бо давно вже вони патрулювали світлі вулиці, не нехтуючи, однак, і темними. І ось пішли вони до садової ділянки Немцу-сана, та хай не шкоді нам буде його, адже носив він помаранчевий шарф та вчив даймё демократії. І сплюндрували вони басейн з золотими рибками, і подохли рибки, мир їх витонченим плавцям. Але як сказав класик марксизма-назгулізма Ленін Бараддурський: «Не можна стати каге, не розбивши яйця свого попередника». Вже зовсім зібралися йти доблісні сююканці з садової ділянки Немцу-сана, оскільки витоптали усі морквяні грядки і повисмикували з них мак – насолоду серця людського, але тут вітер доніс до їх слуху вельми підозрілий шум, а потім і гидкий запах, сморідом подібний подиху душі власника ділянки.
Не злякались доблісні сююканці, бо міцна була їх віра у світле комуністичне майбутнє, а кийки їх були гумові. І увійшли вони в дачну хатинку з дорогоцінної заморської фанери, як того вимагали їхні обов’язки по охороні суспільного порядку, але більш за все хотілося їм застосувати до кого-небудь недозволені заходи фізичного впливу, бо були вони молоді, а з одалісками обламалося.
Увійшовши в приміщення, став їх поглядам бомж премерзенний із поглядом палаючим. І почали його бити справедливі сююканці, зажурено говорячи: «Що ж ти, нещасний, накоїв? Навіщо згубив ти безневинних рибок у басейні, потоптав грядки з морквою і повисмикував мак – насолоду серця людського? І навіщо зараз ти чиниш опір органам правопорядку і ламаєш меблі шановного Немцу-сана?» І били вони його по печінці і ниркам і по інших органах, а бомж у завзятості своїй тільки плакав та повторював: «Не бий, насяльника...» Чи довго, чи коротко били доблісні сююканці нікчемного бомжа, але втомились, бо невтомна лише батарейка «Енерджайзер». І потягли вони бомжа в ганебну в’язницю, щоб скласти протокол за фактом вандалізму на садовій ділянці шановного Немцу-сана, щоб він жив на одну зарплатню.
Але тільки доблісні піонери, а насправді замасковані передовики виробництва, стусанами женучи поперед себе знехтуваного бомжа, покинули межі дачної ділянки, що належала нечестевому Немцу-сану, як звалилася дачна хатинка з дорогоцінної заморської фанери.
І схилив бомж коліна перед доблісними сююканцями і заволав:
- О доблісні передовики виробництва прихованого колгоспу ім. Сююкаку, що майже стали героями соцпраці!..
І злякалися доблісні сююканці, бо вирішили вони, що перед ними злісний шпигун прихованого ранчо «Коноха», і схопилися вони за кийки, але з метою конспирації запитали:
- Чому йменуєш ти нас цими високими званнями, яких ми, нікчемні, не заслуговуємо? Бо ми не передовики виробництва, а всього лише піонери Бака-кун і Глюк-кун...
- Ви смієтеся з мене, доблісні, - нечемно перервав їх мерзенний бомж. – Смієтеся зі старої, хворої людини...Адже всім відомо – якщо з кишені стирчить упаковка презервативів, то перед тобою ковбой першого класу прихованого ранчо «Коноха», а якщо пляшка горілки – передовик прихованого колгоспу ім. Сююкаку. А якщо за вухом стирчить косяк із травичкою – то майер з села Прихованого-в-Тумані, хоча в нього теж іноді з кишені стирчить пачка презервативів...тут головне не переплутати, якщо очі нормальні, значить, ковбой, а якщо дивляться у різні боки, то майер...І взагалі, піонери, ви хоча б голилися перед чергуванням...
- Коротше! – не витримав Бака-кун, бо чути слова премерзенного бомжа було йому тяжко, оскільки образливі вони були, хоча й справедливі.
- Я генерал секти Насильницького Милосердя заради Світлого Майбутнього, - з гідністью сказав бомж, і лик його освітився лампою денного світла. – Скорочено – генсек. Ви, боляче побивши мене кийками і вигнавши мене з будинку, що звалився, виявили себе істинними синами нашої секти. І тому я дам вам пораду.
Засмутилися доблісні сююканці, бо хотілося їм не порад, а похмелитися, але згадали вони притчу про робітника, який не послухався поради «Не стій під стрілою!», і приготувалися слухати мудрість генсека.
- Коли ви зустрінете Баб-ого з племені Сорок-Років-Блукаючих-По-Пустелі-У-Пошуках-Нафти, примусьте його видати гловну таємницю його племені. І тоді жодне лихо вам не страшне, - сказав так присвітлий бомж і зникнув у пляшці з-під горілки «Распутін», від чого шайтан, зображенний на етикетці, часто зиблимав обома очима...
...Надовго запам’ятали слова генсека доблесні сююканці і, навіть не встиг даймё РСКВ забезпечити окремою квартирою кожну родину, як зустріли вони підступного Баб-ого.
Зустріли вони його не просто так, а за завданням каге оленярського господарства-Прихованого-В-Тундрі, бо заборгував йому нечестивий Баб-ого три кіло верблюжих рогів. І спіймали доблісні сююканці нікчемного Баб-ого, хай винищить церроз його печінку, у спробі викрадання чужого майна за допомогою угону самоката. І хотіли було передати його владі, але згадали пораду генерала секти Насильницького Милосердя заради Світлого Майбутнього і зажадали дізнатися Велику таємницю, щоб прискорити День Настання Комунізму в своєму колгоспі. І почали вони випитувати у Баб-ого Велику Таємницю племені Сорок-Років-Блукаючих-По-Пустелі-У-Пошуках-Нафти, але був він завзятим у своєму мочанні, і не допомагали ні голки під нігті, ні витримки з класиків марксизму-назгулізму, ні рішення XVII Пленума КПКВ...Засмутилися доблісні сююканці і вирішили застосувати найновіші розробки. І коли Інфляція-але-дзюцу почало перетворювати усе, що Баб-ого нажив непосильною працею у російські деревинки, білоруських зайчиків та українскьих поросят, а Фіскально-податкова-служба-але-травень відправяла все, що уціліло в бездонні засіки Центральної Банки РСКВ, не витримав Баб-ого і зрадив інтересам свого племені Сорок-Років-Блукаючих-По-Пустелі-У-Пошуках-Нафти, і розголосив Велику Таємницю. І ось ця таємниця, яку, тремтячи, мов невірний в броньованому джипі, повідав Баб-ого:
- Крадений верблюд дешевше купленого.
Не одразу зрозуміли усю велич цієї таємниці доблісні сююканці, бо були вони швидше хоробрі, ніж мудрі, але, зрозумівши, спустився на них стан Саторі, і зрозуміли вони Вищий Зміст. І пішли вони в колгосп, вихваляючи Будду-Аміду і мудрість племені Сорок-Років-Блкаючих-По-Пустелі-У-Пошуках-Нафти, і з тих пір Прихований колгосп ім. Сююкаку ніколи не опинявся у безвихідному становищі.
А Баб-ого доблісні передовики передали споживачу, і той зробив його своїм найулюбленішим оленем. І всі були щасливі.
Ось і завершилось це оповідання, любі мої читачі. Наступного разу я розповім вам про Робін Гада та Сорок Розбійників або про складне дитинство нашого любого товариша П’ятого Кадзегаке і лікаря-шкідника Ясямару. Двивлячись на те, скільки ви мені наллєте, ік...
Легенда І
Автор: Лана Tadanori
Переклад з російської: Пося-сан
читать дальшеДорогі товариші! Зараз я почну розповідь про прихований колгосп ім. Сююкаку, що розташований в Радянській Соціалістичній Країні Вітру (РСКВ). Щасливо жили колгоспники-сююканці і будували комунізм в одному окремо взятому колгоспі, доки не настала для них важка пора.
Піонер Сасорі з кварталу Червоних Пісків, що проміняв вітчизну на джинси та жувальну гумку, підступно вчинив підле вбивство голови колгоспу товариша Третього Кадзегаке. На не очикувавших мерзенного нападу сююканців накинулися сили світового капіталізму в особі їх агента – Прихованого ранчо Листа «К’юбі-хаус». Вірні завітам марксизму-назгулізму сююканці відбили карколомну атаку підступного супротивника, але багато, дуже багато передовиків виробництва полягло у тих битвах.
Але не закінчилися на цьому лиха прихованого колгоспу Піска. Не встигли сююканці приступити до мирного будівництва, як Генеральній секретар Країни Вітру товариш Дайме, піддавшись впливу ревізіоністів, ухвалив рішення про зміну принципів функціонування системи прихованих колгоспів, бо здалося йому, що накладно фінансувати колгоспників з федерального бюджету. Для сююканців, зберігших вірність завітам Маркса Ангмарського, Енгельса Мінас-Моргульського, Леніна Дол-Гудурського та Сталіна Барад-Дурського, ця епоха, що отримала в народі гірку назву «Перебудова», стала особистою трагедією.
Жалюгідний ревізіоніст тов. Дайме перевів прихований колгосп ім. Сююкаку на госпрозрахунок, не дивлячись на його значимість для оборони країни. Більше того, цей прихвостень капіталістичної кліки задумав перейменувати колгосп в кібуц, але ідея тотального обрізання викликала бурхливі протести серед широких мас населення, і зрадникові національних інтересів довелося відступити перед обличчям народного гніву.
Мужні сююканці прикладали нелюдські зусилля, щоб продовжити справу марксизму-назгулізму, але зовнішній і внутрішній стан РСКВ не сприяв здійсненню їнхіх намірів. Гостра нестача трудових ресурсів, особливо висококваліфікованих кадрів, становила реальну загрозу зриву виконнаня плана і достроковому завершенню п’ятирічки в три роки. Бачачи зниження виробничих показників, обдурений експертами МВФ товариш Дайме перерозподілив оборонне замовлення по іншим підприємствам, у тому числі й закордонним. Замість того, щоб розвивати вітчизняне виробництво, зрадивший народним інтересам правитель РСКВ субсидіював закордонні фірми, причому левина доля інвестицій припадала на приховане ранчо «Кьюбі-хаус», якому передавались найважливіші замовлення оборони Країни Вітру.
Антинаціолнальна політика прозахідного товариша Дайме призвела до того, що Прихований колгосп ім. Сююкаку опинився перед загрозою скорочення виробничих потужностей і скорочення персоналу. Голова колгоспу товариш Четвертий Кадзегаке ухвалив принципіальне рішення про перехід колгоспу у напівлегальний стан. Передовики виробництва і навіть деякі герої соцпраці, не зайняті на виробництві, йшли шабашити на сторону, не ставлячи про це у відомість податкову інспекцію в знак протесту проти антинародних реформ. Нерегулярні приробітки на стороні трохи поліпшили життя рядових колгоспників, але перед керівництвом постала проблема відмиття чорного налу (легалізація готівки незаконним шляхом без сплати податків). А тим часом молодь вже закінчувала ПТУ. Колгоспу терміново були потрібні нові робочі місця для працевлаштування молодих фахівців.
Легенда IV, про Ясямару, лікаря-шкідника
Сказитель: Лана Tadanori
Редактор сказителя: мудрое Медея-сан
Фэнвигвам сказителя: Нарухрень
Персонажи: и так ясно
Рейтинг легенды: с 14 лет
Отказ сказителя: Суна и все в ней происходящее принадлежит косоглазому Кишимото-сенсею.
А цитаты тов. Сталина принадлежат тов. Сталину и газете «Правда», но на них авторское право за давностью лет все равно не распространяется.
Посвящается: 55 годовщине со дня кончины Вождя народов
Примечание: автору не смешно.
Переклад з російської: Пося-сан
читать дальшеПочепіть свої вуха на гвіздок уваги, о мої шановні слухачі, бо сьогодні я розповім вам історію, яку повинні ви запам’ятати краще за ім’я своєї дружини. Бо відомо вам, що герої соцпраці нашого прихованого колгоспу потрапляють до реанімації не після трудового змагання з конохськими ковбоями або рибалками-туманниками, а після того, як в подружньому ліжку, вирішуючи демографічні проблеми згідно з Указом №722 Сільради, плутають імена законної дружини своєї та своєї ж коханки.
Одного разу, в чорний для нашого прихованого колгоспу ім. Сююкаку день, органи державної безпеки не розкрили вчасно шкідницької терористичної організації в колгоспному медпункті, оскільки саме в той час серед радянських керівників пройша епідемія неуважності та втрати пильності.
Деякі люди роблять висновок, що тепер вже знята небезпека шкідництв, диверсій, шпигунства. Але так гадати і розмірковувати можуть лише праві опортуністи, люди, що стоять на антимарксиській точці зору «згасання» класової боротьби. Вони не розуміють, або не не бажають зрозуміти, що наші успіхи ведуть не до згасання, а до загострення боротьби, що чим успішніше буде наш рух уперед, тим гостріша буде боротьба ворогів народу. Ми не повинні забувати про підступність та злість ворогів, що оточують нашу Радянську Вітчизну взагалі та прихований колгосп зокрема. І не повинні ми забувати про слабку та схильну до гріха людську пироду, що потурає їм.
І ось, коли над нашою малою соціалістичною вітчизною згустилися грізні хмари самуму світового імперіалізму, юні натуралісти прихованого колгоспу ім. Сююкаку, чия мудрість затьмарює сузір’я П’яного Волопаса, за яким передовики виробництва, що загуляли, знаходять шлях від рюмочної до хати, створили зброю нового покоління.
Зброю цю було вмонтовано у комсомолку Каруру, а шановний голова Четвертий Кадзегаке, що брав участь у процесі монтажу, як порядний комуніст змушений був одружитися з нею, щоб своєю поведінкою не подавати приклад морального розкладання в нашому прихованому колгоспі.
Але громадянка Карура в критичну мить не виправдала покладеної на неї довіри. Не погоджуючись жертвувати своїм малоцінним організмом в ім’я прогресу та підвищення обороноспроможності рідного колгоспу, вона вимагала припинити експеримент. Але потреби колективу важливіші за бажання індивідуму, а вважати інакше є ліберальна єресь, неприпустима в суспільстві, що будує комунізм.
Експеримент пройшов успішно, а Карура смертю спокутала малодушність, негідну дружини голови колгоспу. Так народився наш любий голова товариш П’ятий Кадзегаке, хай буде він живий, неушкоджений, здоровий!
Немовля було віддане на піклування дядькові з боку матері, ветеринарові-єнотовіду Ясямару, бо голові, що був зайнятий побудовою героїв соцпраці та комунізму в одному окремо взятому колгоспі, було ніколи.
Але під маскою молодого фахівця ховався підлий шпигун та вбивця, що виявився давнім агентом конохської та аменської розвідок. Прагнучи підірвати обороноспроможність нашого колгоспу, він шляхом шкідницького виховання прищепив юному Гаарі безліч шкідливих звичок та комплексів, з яких едипів був самим невинним. Більше того, презирний шкідник навмисне викликав у єнота нетравлення, від чого дитина, доручена його турботі, страждала ще більше. І вершиною антигуманності ветеринара та найгрубішим порушенням клятви Гіпократа були спроби фізичного знищення надії колгоспу на Світле Майбутнє. Мерзенний зрадник Ясямару покидав дитину в самих недозволених для цього місцях, виявляючи злочинну халатність та злий намір, але забутий в пісочниці Гаара незмінно приповзав назад до колгоспу, з раннього дитинства демонструючи завзятість, витримку та добре орієнтування на місцевості. Але підбурюваний світовими залаштунками Ясямару не вгамовувався і, дочекавшись понеділка, коли всі колгоспники від ясельних до голови погано тямлять, привів у дію підступний план знищення Гаари. Підробивши висновки експертів та показники приладів, перекручено розтлумачивши протоколи комісій та акти приймання, а також ведучи розкладаючі розмови про розрядку та скорочення озброєння, ветеринар-шкідник вмовив трохи захворілого голову підписати наказ про утилізацію наймогутнішої зброї нашого прихованого колгоспу.
Але злостивий агент іноземної розвідки прорахувався, недооцінивши геній наших юних натуралістів і можливості зброї нового покоління. Не перевищуючи прийомів необхідної оборони, Гаара знищив мерзенного шпигуна та позбавив колгосп його смороду (Huuga Boss №5).
Населення нашого колгоспу і нівколишніх сіл з гнівом та презирством таврує бандита та його господарів. Нікчемного наймита, що продався за презервативи прихованого ранчо «Коноха», ми розчавимо як огидну гадину. Що ж стосується натхненників таких наймитів-вбивць, вони можуть бути певні, що відплата не забуде і знайде дорогу до них, щоб сказати своє вагоме слово.
Але називате це слово тут не можна, щоб не спровокувати морального розкладу серед тих, кому немає дванадцяти і хто в силу малолітства ще не одержав собі в бригадири героя соцпраці.
Люди! Будьте пильні!
Хау, я все сказав.
Легенда III
Алі-баасама та сорок розбійників.
автор: Лана Tadanori
бета: Альнаира
Фенсарай: нарутень
Отказ: все принадлежит Кишимото-сану, кое-что писателю Успенскому
Благодарность Дарти за подаренную картинко)))
Переклад з російської: Пося-сан. Викладено за пропозицією автора твору.
Чи відомо вам, о мої слухачі, пройняті ідеями комунізму, за якими живе прихований колгосп ім. Сююкаку, що найрадісніший день для наших доблісних передовиків виробництва та героїв соцпраці – це Двадцять Третє Лютого. У цей знаменний день усі вшановують наших колгоспників, стійких у прагненні до світлого комуністичного майбутнього. Але як сказав Соломон Давидович, великий вождь плем’я Сорок-Років-Блукаючих-По-Пустелі-У-Пошуках-Нафти: «І це, нах, минеться». І неминуче після п’янки приходить похмілля, і за радістю слідує зарплатня. І після Двадцять Третього Лютого наступає Восьме Березня.
читать дальшеІ у переддень розплати зібрав мудрий голова Четвертий Кадзегаке своїх вірних героїв соцпраці і повідомив їм жахливу новину: «Премії не буде». І злякалися герої соцпраці і запитали: «Як же нам бути, адже жінки наші чекають подарунків, а грошей немає у нас, бо усі сховки наші ми пропили?» Тяжко зітхнув товариш Четвертий Кадзегаке і сказав: «Бачу, прийдеться як і минулого разу...»
Пішли по своїх справах доблесні герої соцпраці, і чекали їх нові трудові звершення на чорному ринку товарів і послуг, але один з них затримався у будівлі сільради, бо сказав йому мудрий голова: «А вас, Бака-сан, я прошу залишитись».
І витягнув мудрий товариш Четвертий Кадзегаке з-під поли своєї святкової одежі бутиль окоселівки и відпив прямо згорла, знехтувавши чаркою, і закускою, що було прямим порушенням заповідей «Морального кодексу будівника комунізму». І зрозумів тут доблесний Бака-сан, що великою скорботою стиснуте серце його голови і хотів було запитати про причини цього явища, але тут сам товариш Четвертий Кадзегаке розповів про свою біду: «Відомо тобі, товариш Бака, що безмежна до тебе довіра партії, керівництва, та мене особисто. Відомо тобі й те, що я без вагань довірю тобі й своє життя і життя своїх дітей...» Під час цих слів хоробрий герой соцпраці Бака-сан зблід і подумки перехрестився, хоч і був він войовничим комуністом, як того потребували від вірного члена КПКВ. «Але зараз, боюся, і ти не маєш сили мені допомогти». «Немає нічого, що я не зміг би зробити за наказом партії і керівництва, - за статутом відповів Бака-сан. «Тоді як комуніст комуністу розповім я тобі про спіткавшу мене невдачу. Моя теща, Алі-баасама, відома своєю сварливою вдачею і отруююча мою і без того гірку долю, зовсім оскаженіла. Забажала вона вийти заміж, але не за простого колгоспника, а за принца на білому коні...» «Принца? – перепитав Бака-сан. – А це цікаво».
Треба сказати, о любі моєму серцю читачі, що сталася ця біда у розпал антинародних реформ ревізіоніста-даймё, коли не отримував схований колгосп ім. Сююкаку з федерального бюджета засоби на свої потреби. Тому не залишалось у доблісних сююканців іншого виходу, аніж силою добувати те, що належало їм по праву.
І чекали у засідці сорок героїв соцпраці і передовиків виробництва караван, з яким прямувала до свого нареченого заручена ревізіоніста-даймё – принцеса з далекої країни Грільбар. Тяжко було на серці у доблісних колгоспників, адже грубо порушували вони кримінальне законодавство РСКВ за статтями №№135 та 137 КК РСКВ (грабунок і відкрите розкрадання чужого майна із застосуванням загрози заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю), але розуміли, що у побудові комунізму можливі витрати й перегини на місцях. Тому зупиняли вони фури та інший транспорт на каравайний стежках нашої вітчизни та стягали мзду на щастя у розмірі семидесяти відсотків вантажу, або п’ятдесят ваідсотків від вартості товару, бо збути награбоване складніше, аніж розпорядитися готівкою.
І ось з бойовим кличем «Експропріюй експропріаторів»ринулися на караван герої соцпраці і передовики виробництва, замасковані під банди ДАІ, грабуючих на караванних стежках мирних прямохожих та прямоїзжих. І отштрафували вони караванщиків за перевищення швидкості, і погнали верблюдів на штрафзупинку, і опечатали вилучене майно, мотивуючи неправильним оформленням документів. Але чекало доблісних сююканців жорстоке розчарування, тому що не було в тому каравані ні окоселівки ні табуретівки...банального пива – і того не було. Така от трагедія.
Зате в надлишку було товарів широкого вжитку, які суть відрада сердець жіночих і осіб, що до жінок себе зараховують: косметика, що із жаби робить принцесу («Дарунок Цунаде» ТОВ Пустельник з гори Мобоку), дорогоцінні тканини, виткані павуками із долини Чаю, й інші дурниці, про які не пристало знати воїнам. Але їх вірні і прекрасні дружини надовго запам’ятали це свято, бо отримали вони царські подарунки, а не пучки кактусів, як звичайно, та і їх мужні чоловіки в які-те віка приперлися додому тверезими, що само по собі видатне та запам’ятовування гідне.
Але вилучення чужого майна було звичною процедурою, і не тільки заради цього був зупинений караван. Чарівна принцеса далекого та загадкового Грильбара – ось що було метою доблісних колгоспників. Але не знайшли вони принцесу, бо та, страждаючи тягою до пригод на свої другі дев’яносто, втекла ще на кордоні Радянської Соціалістичної Країни Вітру, швидкістю та невловимістю подібна тушканчику лісотундровому, що давно занесений в Червону-Книгу-Про-Смачну-Та-Здорову-Їжу.
І замість прекрасної принцеси Грільбара в розкішний візок марки «Ахура-Вольво» до ревізіоніста-даймё відправилась грізна теща голови Четвертого Кадзегаке, нестерпну вдачу котрої успадкувала її донька та донька її доньки – Темарі-хіме, нині благополучно відіслана до Конохи. Але це зовсім інша історія.
А нечестивий ревізіоніст-даймё одружився з Алі-баасамою, проклинаючи шлюбне агенство «Дарунки Амура», зареєстроване у схованому рибоводогосподарстві Тумана, що в країні Води. Наймити з прихованого ранчо «Коноха» розкрили невинний жарт колгоспників, дотепність котрих поступається лише їх доблесті, але було вже пізно. Бо як і раніше трепетав перед грізною тещею мудрий голова Четвертий Кадзегаке, так і зараз тремтів під каблуком дружини убогий ревізіоніст-даймё, зрадивший народним інтересам.
Так прихований колгосп ім. Сююкаку позбавився нещастя, званого Алі-баасама і помстився нікчемному даймё. Правду кажучи, після цього даймё зненавидів колгосп ще сильніше, але це вже не має ніякого значення...
А про пригоди чарівної принцеси Грільбара і про те, як перетворив її на жабу розпусний пустельник, домагаючись її прихильності, і чим це все скінчилося, я розповім, коли вам виповниться вісімнадцять.
Легенда II
Сказитель: Лана после нового года в опщистве Демоза Tadanori
Редактор сказителя: Альнаира она же Медея Хэллен
Фенквартира: Нарутень
Рейтинг: отсутствует
Жанр: Орочимару его знает
Отказ: все принадлежит Кишимото-сенсею и его Святой Герани, то, что ему не принадлежит, суть собственность российской фантастики в лице товарищей Лукьяненко и М. Успенского
Предупреждения: автор не получал ни заказа, ни денег от политической организации Единая Россия вообще и князя Владимира Верный Путь в часности. А жаль.
Переклад з російської: Пося-сан
читать дальшеРозповідають, о мої люб’язні читачі, що в годину лиха, «Перебудовою» званою, що була результатом антинародної політики ревізіоніста дайме, думали голова прихованого колгоспу Піска ім. Сююкаку разом із сільрадою як утримати виробничі показники на колишньому рівні. І вирішили вони: не лише сююканці, але й усі благонадійні мешканці РСКВ страждають від згубних наслідків помилкової політика дайме. «Рівень злочинності в країні зріс до небес, - сказав голова прихованого колгоспу тов. Четвертий Кадзегаке. – Мирні обивателі витрачаються на охоронні фірми сумнівної репутації, а у нас вже готовий та розкручений бренд. Є попит – буде і пропозиція». Але не сподобались слова голови багатьом народним депутатам. «Це відхилення від генеральної лінії партії!», - обурювалися старі партійці. «Нас задушать податками!», - висловлювали побоювання більш просунуті комсомольці та партійні працівники, чий стаж не перевищував п’яти років. «Генеральна лінія партії звивиста, подібно до удава Каа, - відповів на це мудрий тов. Четвертий Кадзегаке. – А з податками ми що-небудь вигадаємо».
І ось, подолавши бюрократичні перепони, створені владою для дрібного, середнього та великого бізнесу, була зареєстрована охоронна фірма «Шахід», дочірнє підприємство прихованого колгоспу ім. Сююкаку.
Спочатку корумповані чиновники та організована злочинність намагалися примусити незміцніле підприємство сплачувати суми вищі за установлені законом податки і збори, але герої соцпраці, під виглядом піонерів відіслані для розгляду, швидко довели неправомірність таких вимог.
Це лише початок нашої розповіді, о мої терплячі читачі. Розповіді про те, як прихований колгосп ім. Сююкаку відкрив Велику Таємницю, яка незмінно допомогала їм знаходити оптимальне рішення у найскладніших ситуаціях. А сталося це так...
Два передовика виробництва, що майже досягли почесного звання героїв соцпраці, патрулювали територію елітної спілки садівників-любителів «Верблюжа колючка». За рішенням мудрого Четвертого Кадзегаке заради відхилення від налогів – бо не бажали сююканці кров’ю своєю сплачувати безбідне життя антинародної влади і корумпованого чиновництва – вони були законспіровані під піонерів з неповним робочим днем. Знявши потерту уніформу передовиків виробництва, здавши партквитки і пов’язавши червоні краватки, товариши, чиї імена з метою дотримання таємності тут не розголошуються, перетворились на піонерів Бака-куна та Глюк-куна. Отже, Бака-кун та Глюк-кун патрулювали світлі вулиці елітної спілки садівників-любителів «Верблюжа колючка», не нехтуючи, однак, і темними.І хотілося їм у туалет і до одалісок, але, щоб відволіктися від невартих думок, вправляли вони розум на теми злободенної політики. І були їхні промови крамольні та повні антиурядових лозунгів. Але особливий ажіотаж викликала новина про те, що місцевий осередок комуністів-ортодоксів проголосив за свою мету перейменувати елітну спілку садівників-любителів з «Верблюжої колючки» в «Сідницю Даймё». І міркували Бака-кун та Глюк-кун, передовики виробництва, законспіровані під піонерів, що звелить зробити з непокірливими кривава ДеБня у випадку їх затримання: чи зварити у киплячому маслі, чи продати в приховане ранчо Коноха на сексуальні досліди.
Як ні цікава була їхня бесіда, але природа брала своє. І якщо одаліски маярили лише у віддаленій перспективі, то деякі проблеми постали перед двома сююканцями у всій гостроті питання, бо давно вже вони патрулювали світлі вулиці, не нехтуючи, однак, і темними. І ось пішли вони до садової ділянки Немцу-сана, та хай не шкоді нам буде його, адже носив він помаранчевий шарф та вчив даймё демократії. І сплюндрували вони басейн з золотими рибками, і подохли рибки, мир їх витонченим плавцям. Але як сказав класик марксизма-назгулізма Ленін Бараддурський: «Не можна стати каге, не розбивши яйця свого попередника». Вже зовсім зібралися йти доблісні сююканці з садової ділянки Немцу-сана, оскільки витоптали усі морквяні грядки і повисмикували з них мак – насолоду серця людського, але тут вітер доніс до їх слуху вельми підозрілий шум, а потім і гидкий запах, сморідом подібний подиху душі власника ділянки.
Не злякались доблісні сююканці, бо міцна була їх віра у світле комуністичне майбутнє, а кийки їх були гумові. І увійшли вони в дачну хатинку з дорогоцінної заморської фанери, як того вимагали їхні обов’язки по охороні суспільного порядку, але більш за все хотілося їм застосувати до кого-небудь недозволені заходи фізичного впливу, бо були вони молоді, а з одалісками обламалося.
Увійшовши в приміщення, став їх поглядам бомж премерзенний із поглядом палаючим. І почали його бити справедливі сююканці, зажурено говорячи: «Що ж ти, нещасний, накоїв? Навіщо згубив ти безневинних рибок у басейні, потоптав грядки з морквою і повисмикував мак – насолоду серця людського? І навіщо зараз ти чиниш опір органам правопорядку і ламаєш меблі шановного Немцу-сана?» І били вони його по печінці і ниркам і по інших органах, а бомж у завзятості своїй тільки плакав та повторював: «Не бий, насяльника...» Чи довго, чи коротко били доблісні сююканці нікчемного бомжа, але втомились, бо невтомна лише батарейка «Енерджайзер». І потягли вони бомжа в ганебну в’язницю, щоб скласти протокол за фактом вандалізму на садовій ділянці шановного Немцу-сана, щоб він жив на одну зарплатню.
Але тільки доблісні піонери, а насправді замасковані передовики виробництва, стусанами женучи поперед себе знехтуваного бомжа, покинули межі дачної ділянки, що належала нечестевому Немцу-сану, як звалилася дачна хатинка з дорогоцінної заморської фанери.
І схилив бомж коліна перед доблісними сююканцями і заволав:
- О доблісні передовики виробництва прихованого колгоспу ім. Сююкаку, що майже стали героями соцпраці!..
І злякалися доблісні сююканці, бо вирішили вони, що перед ними злісний шпигун прихованого ранчо «Коноха», і схопилися вони за кийки, але з метою конспирації запитали:
- Чому йменуєш ти нас цими високими званнями, яких ми, нікчемні, не заслуговуємо? Бо ми не передовики виробництва, а всього лише піонери Бака-кун і Глюк-кун...
- Ви смієтеся з мене, доблісні, - нечемно перервав їх мерзенний бомж. – Смієтеся зі старої, хворої людини...Адже всім відомо – якщо з кишені стирчить упаковка презервативів, то перед тобою ковбой першого класу прихованого ранчо «Коноха», а якщо пляшка горілки – передовик прихованого колгоспу ім. Сююкаку. А якщо за вухом стирчить косяк із травичкою – то майер з села Прихованого-в-Тумані, хоча в нього теж іноді з кишені стирчить пачка презервативів...тут головне не переплутати, якщо очі нормальні, значить, ковбой, а якщо дивляться у різні боки, то майер...І взагалі, піонери, ви хоча б голилися перед чергуванням...
- Коротше! – не витримав Бака-кун, бо чути слова премерзенного бомжа було йому тяжко, оскільки образливі вони були, хоча й справедливі.
- Я генерал секти Насильницького Милосердя заради Світлого Майбутнього, - з гідністью сказав бомж, і лик його освітився лампою денного світла. – Скорочено – генсек. Ви, боляче побивши мене кийками і вигнавши мене з будинку, що звалився, виявили себе істинними синами нашої секти. І тому я дам вам пораду.
Засмутилися доблісні сююканці, бо хотілося їм не порад, а похмелитися, але згадали вони притчу про робітника, який не послухався поради «Не стій під стрілою!», і приготувалися слухати мудрість генсека.
- Коли ви зустрінете Баб-ого з племені Сорок-Років-Блукаючих-По-Пустелі-У-Пошуках-Нафти, примусьте його видати гловну таємницю його племені. І тоді жодне лихо вам не страшне, - сказав так присвітлий бомж і зникнув у пляшці з-під горілки «Распутін», від чого шайтан, зображенний на етикетці, часто зиблимав обома очима...
...Надовго запам’ятали слова генсека доблесні сююканці і, навіть не встиг даймё РСКВ забезпечити окремою квартирою кожну родину, як зустріли вони підступного Баб-ого.
Зустріли вони його не просто так, а за завданням каге оленярського господарства-Прихованого-В-Тундрі, бо заборгував йому нечестивий Баб-ого три кіло верблюжих рогів. І спіймали доблісні сююканці нікчемного Баб-ого, хай винищить церроз його печінку, у спробі викрадання чужого майна за допомогою угону самоката. І хотіли було передати його владі, але згадали пораду генерала секти Насильницького Милосердя заради Світлого Майбутнього і зажадали дізнатися Велику таємницю, щоб прискорити День Настання Комунізму в своєму колгоспі. І почали вони випитувати у Баб-ого Велику Таємницю племені Сорок-Років-Блукаючих-По-Пустелі-У-Пошуках-Нафти, але був він завзятим у своєму мочанні, і не допомагали ні голки під нігті, ні витримки з класиків марксизму-назгулізму, ні рішення XVII Пленума КПКВ...Засмутилися доблісні сююканці і вирішили застосувати найновіші розробки. І коли Інфляція-але-дзюцу почало перетворювати усе, що Баб-ого нажив непосильною працею у російські деревинки, білоруських зайчиків та українскьих поросят, а Фіскально-податкова-служба-але-травень відправяла все, що уціліло в бездонні засіки Центральної Банки РСКВ, не витримав Баб-ого і зрадив інтересам свого племені Сорок-Років-Блукаючих-По-Пустелі-У-Пошуках-Нафти, і розголосив Велику Таємницю. І ось ця таємниця, яку, тремтячи, мов невірний в броньованому джипі, повідав Баб-ого:
- Крадений верблюд дешевше купленого.
Не одразу зрозуміли усю велич цієї таємниці доблісні сююканці, бо були вони швидше хоробрі, ніж мудрі, але, зрозумівши, спустився на них стан Саторі, і зрозуміли вони Вищий Зміст. І пішли вони в колгосп, вихваляючи Будду-Аміду і мудрість племені Сорок-Років-Блкаючих-По-Пустелі-У-Пошуках-Нафти, і з тих пір Прихований колгосп ім. Сююкаку ніколи не опинявся у безвихідному становищі.
А Баб-ого доблісні передовики передали споживачу, і той зробив його своїм найулюбленішим оленем. І всі були щасливі.
Ось і завершилось це оповідання, любі мої читачі. Наступного разу я розповім вам про Робін Гада та Сорок Розбійників або про складне дитинство нашого любого товариша П’ятого Кадзегаке і лікаря-шкідника Ясямару. Двивлячись на те, скільки ви мені наллєте, ік...
Легенда І
Автор: Лана Tadanori
Переклад з російської: Пося-сан
читать дальшеДорогі товариші! Зараз я почну розповідь про прихований колгосп ім. Сююкаку, що розташований в Радянській Соціалістичній Країні Вітру (РСКВ). Щасливо жили колгоспники-сююканці і будували комунізм в одному окремо взятому колгоспі, доки не настала для них важка пора.
Піонер Сасорі з кварталу Червоних Пісків, що проміняв вітчизну на джинси та жувальну гумку, підступно вчинив підле вбивство голови колгоспу товариша Третього Кадзегаке. На не очикувавших мерзенного нападу сююканців накинулися сили світового капіталізму в особі їх агента – Прихованого ранчо Листа «К’юбі-хаус». Вірні завітам марксизму-назгулізму сююканці відбили карколомну атаку підступного супротивника, але багато, дуже багато передовиків виробництва полягло у тих битвах.
Але не закінчилися на цьому лиха прихованого колгоспу Піска. Не встигли сююканці приступити до мирного будівництва, як Генеральній секретар Країни Вітру товариш Дайме, піддавшись впливу ревізіоністів, ухвалив рішення про зміну принципів функціонування системи прихованих колгоспів, бо здалося йому, що накладно фінансувати колгоспників з федерального бюджету. Для сююканців, зберігших вірність завітам Маркса Ангмарського, Енгельса Мінас-Моргульського, Леніна Дол-Гудурського та Сталіна Барад-Дурського, ця епоха, що отримала в народі гірку назву «Перебудова», стала особистою трагедією.
Жалюгідний ревізіоніст тов. Дайме перевів прихований колгосп ім. Сююкаку на госпрозрахунок, не дивлячись на його значимість для оборони країни. Більше того, цей прихвостень капіталістичної кліки задумав перейменувати колгосп в кібуц, але ідея тотального обрізання викликала бурхливі протести серед широких мас населення, і зрадникові національних інтересів довелося відступити перед обличчям народного гніву.
Мужні сююканці прикладали нелюдські зусилля, щоб продовжити справу марксизму-назгулізму, але зовнішній і внутрішній стан РСКВ не сприяв здійсненню їнхіх намірів. Гостра нестача трудових ресурсів, особливо висококваліфікованих кадрів, становила реальну загрозу зриву виконнаня плана і достроковому завершенню п’ятирічки в три роки. Бачачи зниження виробничих показників, обдурений експертами МВФ товариш Дайме перерозподілив оборонне замовлення по іншим підприємствам, у тому числі й закордонним. Замість того, щоб розвивати вітчизняне виробництво, зрадивший народним інтересам правитель РСКВ субсидіював закордонні фірми, причому левина доля інвестицій припадала на приховане ранчо «Кьюбі-хаус», якому передавались найважливіші замовлення оборони Країни Вітру.
Антинаціолнальна політика прозахідного товариша Дайме призвела до того, що Прихований колгосп ім. Сююкаку опинився перед загрозою скорочення виробничих потужностей і скорочення персоналу. Голова колгоспу товариш Четвертий Кадзегаке ухвалив принципіальне рішення про перехід колгоспу у напівлегальний стан. Передовики виробництва і навіть деякі герої соцпраці, не зайняті на виробництві, йшли шабашити на сторону, не ставлячи про це у відомість податкову інспекцію в знак протесту проти антинародних реформ. Нерегулярні приробітки на стороні трохи поліпшили життя рядових колгоспників, але перед керівництвом постала проблема відмиття чорного налу (легалізація готівки незаконним шляхом без сплати податків). А тим часом молодь вже закінчувала ПТУ. Колгоспу терміново були потрібні нові робочі місця для працевлаштування молодих фахівців.
@музыка: We are the Champions!
@настроение: задоволене
@темы: творчість
-
-
05.03.2008 в 23:03-
-
05.03.2008 в 23:33-
-
07.03.2008 в 12:32-
-
07.03.2008 в 13:26