Щось біле
У твоєї кави запах моєї осені,
Твої очі дивляться на мене спітнілими вікнами.
Хотіла втопитися - достатньо доросла?
Тільки б за (те) дзеркалля впустили.
Там висить примітка - до вісімнадцяти,
Чи тоді себе буде не сумно
вбити?
Не бийся у вікна, мій жовтогарячий,
По різні боки бетону важко не схибити.
У тебе була неповторність
І розідрана на шматки правда.
Я любила твої вірші. Досить!
Ця любов тхне серіалами.
Завтра отримую патент на твою каву і мою осінь.
Роз'їдемось по різні боки - тепер вже - екватора.
Була б сильнішою - то вже назовсім.
А так... не нагадуй. Не нагадуй. Не нагадуй!