Хороший вірш Бабкіної.
Віхоли ходять три дні – не знайдеш і власний поріг,
жоден би східний цар дарів своїх не доніс.
Взимку, я пам’ятаю, мама з капусти пекла пиріг,
а від вологи потрошку в сіль додавала рис;
печиво із цукатами виявлялося на обід,
куртки не висихали після санчат та інших розваг;
всім дари, казали, приносив в мішку якийсь нетверезий дід,
але на етикетках писало “Дитячий універмаг”.
А тепер по обіді з ріки піднімається млосна імла,
сяють в ній фари авт, а за містом в сріблі стоять ліси.
Що ж ти, господи, раніше мовчав про такі діла,
що ж ти мало не змарнував усієї цеї краси.
Що ж ти нам то про діда, то о тріє царях,
якщо дари носять просто мама з татом, і ще –
що ж не сказав, що зірка, котра вірний вказує шлях
сходить щовечора, а не на Різдво лише.