Шалено хочеться весни. Вона переслідує мене, як Керуак (так-так, сьогодні - знову!). Чую шелест розбурханого вітром листя, відчуваю сонце на шкірі, і - о, олімпійська амброзіє! знецінена, розтоптана й зачавлена! - запах першої трави, що на дотик, як м'яке волосся, як пташине пір'я... Не пам'ятаю, щоб мені колись так її жадалось. Може, й було - але ж ця - вісімнадцята! Бажаю дива, Небесна Канцеляріє!